У деякому царстві, в деякій державі жив Федот. І було у Федота кілька акаунтів у кількох соціальних мережах. І кожен обліковий запис мав друзів. Дуже радів Федот наявності друзів і додавав нових і нових. “Не май сто рублів, а май сто друзів”, – любив він примовляти, клацаючи мишкою по кнопочці “додати в друзі”.
Копив-копив Федот своїх друзів і накопичив рівно дві тисячі та двісті двадцять дві друзі. Отут і почалося не просто життя, а життя насичене, цікаве. Щодня якісь обговорення, коментарі, коментарі на коментарі. Щовечора збори, посиденьки, концерти, тусовки, розмови. Щовихідні поїздки в інші міста та зустрічі з друзями та з друзями друзів, які відразу ж ставали і друзями Федота. А потім сталося так, що йшов Федот вулицею, йшов ішов, та послизнувся, зламав собі ногу і в лікарню потрапив.
Наступного дня зранку прийшли батьки, принесли соку, фруктів та шоколадку. В обід прийшла секретар із роботи, попросила лікарняний підписати. Увечері прийшов друг дитинства, приніс книжку почитати. А більше цього дня до Федота ніхто не прийшов. І наступного дня ніхто не прийшов. І цілий тиждень ніхто не приходив. І весь той час, що нога зросталася, ніхто не приходив, крім батьків та друга дитинства.
А потім Федота виписали з лікарні, вручили милиці та порадили надалі обережніше вулицями пересуватися. Федот на таксі приїхав додому і насамперед видалив усі свої контакти у соціальних мережах. І стало йому так добре, так легко на душі!
І згадав Федот, що востаннє так легко і добре було, коли не було в нього ні інтернету, ні облікових записів у соціальних мережах.
І став Федот жити-живати, та добра наживати.
Залишити відповідь